Беручи до уваги, що визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм'ї, i рiвних та невiд'ємних їх прав є основою свободи, справедливостi та загального миру;

 i беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до варварських актiв, якi обурюють совiсть людства, i що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнi вiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей; і беручи до уваги, що необхiдно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранiї i гноблення;

і беручи до уваги, що необхiдно сприяти розвитковi дружнiх вiдносин мiж народами;

і беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi (995_010) свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жiнок та вирiшили сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi;

і беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у спiвробiтництвi з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй загальнiй повазi i додержанню прав людини i основних свобод; 

і беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея

проголошує цю

Загальну декларацiю прав людини як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави з тим, щоб кожна людина i кожний орган суспiльства, завжди маючи на увазi цю Декларацiю, прагнули шляхом освiти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню, шляхом нацiональних i мiжнародних прогресивних заходiв, загального i ефективного визнання i здiйснення їх як серед народiв держав-членiв Органiзацiї, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю.

Стаття 1

Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.

Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Стаття 4

Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Стаття 5

Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Стаття 7

Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Стаття 9

Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.

2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12

Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Стаття 13

1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 15

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.

Стаття 16

1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання.

2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються.

3. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.

Стаття 17

1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Стаття 20

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй.

2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв.

2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.

Стаття 23

1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв.

Стаття 24

Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку.

Стаття 25

1. Кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiдне соцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров'я i добробуту її самої та її сiм'ї, i право на забезпечення в разi безробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi чи iншого випадку втрати засобiв до iснування через незалежнi вiд неї обставини.

2. Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всi дiти, народженi у шлюбi або поза шлюбом, повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного.

2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по пiдтриманню миру.

3. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх дiтей.

Стаття 27

1. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних i матерiальних iнтересiв, що є результатом наукових, лiтературних або художнiх праць, автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов'язки перед суспiльством, у якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи.

2. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi.

3. Здiйснення цих прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 30

Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.

Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. Повноцінний та дієвий захист прав дитини є обов’язком держави.

Основним міжнародним документом, який регулює відповідне питання є Конвенція про права дитини від 20.11.89. В українському законодавства основними правовими документи з цього питання є – Конституція України, Сімейний кодекс України (далі – СК України), Закон України «Про охорону дитинства», Цивільний кодекс України (далі – ЦК України).

Хто має статус «дитини»?

За загальним правилом згідно з зазначеним вище міжнародним та українським законодавством дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років (ст.6 СК України).

Які загальні права дитини?

Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:

• право на життя;
• право на охорону здоров'я і безоплатну кваліфіковану медичну допомогу;
• право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;
• право на ім'я та громадянство;
• право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;
• право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;
• право на свободу совісті та релігійних переконань;
• право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);
• право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);
• право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);
• право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та право на піклування батьків;
• право на освіту;
• право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);
• право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;
• право на об'єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).

Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і допомозі.

Які права дитини передбачені законодавством в сфері сімейного життя?

Окрім загального права на проживання в сім’ї, для дитини передбачені й інші права у сфері сімейного життя.

Статтею 150 СК України передбачені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, яким відповідають певні права дитини. Виходячи з цих законодавчих приписів, дитина має право на піклування з боку батьків про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, на забезпечення батьками здобуття нею повної загальної середньої освіти, підготовку її до самостійного життя, повагу. Батькам заборонено здійснювати будь-які види експлуатації дитини, застосовувати фізичні покарання та інші види покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 153 СК України дитина має право на безперешкодне спілкування з батьками (це право може бути обмежене у деяких випадках, передбачених законом). Схожі норми передбачені й у ст.ст. 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в тому числі дитина, батьки якої проживають у різних державах. Крім того, дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Дитина ж, яка досягла 10 років, має право визначати місце свого проживання спільно з батьками. Дитина, якій виповнилося 14 років, взагалі може самостійно визначати де їй проживати у випадку, якщо її батьки проживають окремо (ст. 160 СК України, ст. 29 ЦК України).

Після досягнення 14 років дитина набуває право самостійно звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав своїх батьків або одного з них. Про підстави, порядок та наслідки позбавлення батьківських прав читайте тут.

Дитина має право дати або не дати згоду на усиновлення (ст. 218 СК України). Згода дитини на усиновлення потрібна у всіх випадках, коли вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Крім того, дитина має право бути проінформованою про правові наслідки усиновлення (тобто їй має бути роз’яснено доступним способом що таке усиновлення, що це означає для неї, які наслідки усиновлення тощо).

Згода дитини на усиновлення не обов’язкова лише у випадках, коли вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона вже проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Дитина у віці від 14 до 16 років має право змінити своє власне ім’я або прізвище за згодою батьків або, у деяких випадках, – одного з них (наприклад, якщо другий з батьків помер, позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім тощо). Дитина ж, якій виповнилося 16 років, має право змінити своє власне ім’я або прізвище на власний розсуд (ст. 295 СК України).

Сімейним кодексом України закріплено загальне правило, згідно з яким дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками чи іншими членами сім'ї, а також будь-якими посадовими особами з приводу питань, що стосуються її особисто або її сім'ї. Незалежно від свого віку, кожна дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні будь-яких спорів як між її батьками, так і між іншими особами з питань, що стосуються її виховання, місця проживання і т.п. (ст. 171 СК України).

У передбачених законом випадках дитина може отримати право одружитися або вийти заміж. Так, за загальним правилом, право на шлюб виникає після досягнення повноліття. Тобто право одружитися чи вийти заміж має людина, які виповнилося 18 років. Проте, згідно зі ст. 23 СК України дитині, яка досягла 16 років, також може бути надано право шлюб. Відповідне рішення приймається судом, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам дитини.

Які права дитини передбачені законодавством в сфері майнових відносин?

Відповідно до ст.ст. 174, 175 СК України все майно, яке було придбане батьками для забезпечення виховання, розвитку чи навчання дитини (наприклад, іграшки, книги, одяг, взуття, меблі, спортивний інвентар, музичні інструменти, приладдя для творчості, інші дитячі аксесуари) є власністю дитини.

Відповідно до ст.ст. 174, 175 СК України все майно, яке було придбане батьками для забезпечення виховання, розвитку чи навчання дитини (наприклад, іграшки, книги, одяг, взуття, меблі, спортивний інвентар, музичні інструменти, приладдя для творчості, інші дитячі аксесуари) є власністю дитини.

За загальним правилом, управління майном, що належить малолітній дитині (тобто у віці до 14 років), здійснюють батьки, проте, якщо така дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, таке управління здійснюється з урахуванням потреб та інтересів дитини. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Дитина має право на одержання в спадщину майна і грошових коштів батьків у разі їх смерті при спадкуванні за законом (тобто за відсутності заповіту). Також, законом передбачені випадки, коли дитина має право на обов’язкову частку у спадщині і за наявності заповіту незалежно від його змісту, тобто навіть тоді, коли батьки заповіли своє майно іншим особам (ст.ст. 1235, 1241 ЦК України). Такі права має й дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав (ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»).

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до законодавства.

Статтею 180 СК України на батьків покладено обов’язок утримувати дитину. Таким чином, дитина має право на утримання з боку батьків до досягнення нею повноліття. Також, законом передбачені випадки, коли право на утримання дитини зберігається й після досягнення нею 18 років, а саме:

• якщо дочка чи син є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (за умови, що батьки мають можливість надавати таку матеріальну допомогу);
• якщо дочка чи син, які не досягли 23 років, продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги (за умови, що батьки мають можливість надавати таку матеріальну допомогу).

У випадку, якщо має місце сплата аліментів одним з батьків, такі кошти є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, проте вони можуть використовуватися лише за цільовим призначенням, тобто на утримання дитини, а сама дитина також має право брати участь у розпорядженні ними.

В деяких випадках, дитина має право й на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними.

Цивільним кодексом України передбачено деякі специфічні права дитини. Наприклад, згідно зі ст. 911 ЦК України дитина віком до 6 років має право на безоплатний проїзд за договором перевезення без права зайняття нею окремого місця, а дитина віком від 6 до 14 років – на проїзд за пільговою ціною. Також, для прикладу, відповідно до ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого від злочину право на відшкодування шкоди має і її дитина до досягнення нею 18 років (учень, студент – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років).

Відповідно до ст. 35 ЦК України в деяких випадках дитина, яка не досягла повноліття, має право на отримання повної цивільної дієздатності. Зокрема, у випадках:

• якщо дитина досягла 16 років і працює за трудовим договором;
• якщо дитина записана матір'ю або батьком дитини;
• якщо дитина досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст.ст. 31, 32 ЦК України дитина, яка не досягла 14 років, має право:

• самостійно укладати дрібні побутові угоди (мова йде про угоди, які задовольняють побутові потреби особи, відповідають її розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість);
• здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Дитина, у віці від 14 до 18 років, крім дрібних побутових угод також має право:

• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
• самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
• самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку);
• укладати інші угоди за згодою батьків (при цьому, у разі необхідності укладення угоди (наприклад купівлі-продажу) щодо транспортних засобів або нерухомого майна – необхідна наявність письмової нотаріально посвідченої згоди батьків та дозвіл органу опіки і піклування);
• розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами в банк або іншу фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків.

Які права дитини передбачені законодавством в сфері праці?

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 188 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) дитина може бути прийнята на роботу після досягнення нею 16 років або, як виняток, після досягнення 15 років за умови, що її робота не завдаватиме шкоди її здоров'ю і навчанню та за згодою одного з батьків.

Залучення дітей до виконання робіт з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами, до підземних, нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні – заборонено (ст. 192 КЗпП України).

Трудовим законодавством передбачено цілий ряд прав та пільгових умов роботи для неповнолітніх, зокрема:

• скорочена тривалість робочого часу зі збереженням оплати праці як за повну тривалість – для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень (ст. ст. 51, 194 КЗпП України);
• обмеження щодо звільнення з роботи з ініціативи роботодавця – тільки за згодою служби у справах дітей (ст. 198 КЗпП України);
• покращенні умови щодо відпусток неповнолітніх робітників – тривалість у 31 день, призначення в зручний час і т.д. (ст.ст. 75, 195 КЗпП України, ч. 8 ст. 6, п. 3 ч. 7 ст. 10, п. 1 ч. 13 ст. 10, ч. 5 ст. 11, ч. 5 ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

Статтею 22 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 35 ЦК України передбачено право дитини, якій виповнилося 16 років, займатися підприємницькою діяльністю. Дитина реєструється як підприємець за наявності письмової згоди на це батьків.

Інтернет посилання:
Конвенція про права дитини ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 20.11.1989